Михаил Слободин: Суцільна банальність, або Супермаркет

Михаил Слободин -  судья апеляционного суда на фейсубке описал ситуацию Ковчега, очень интересно почитать.

Суцільна банальність, або Супермаркет

Вчора розглянули господарську справу №922/1818/17.

Історія спору проста, ба навіть банальна.
Була у Харкові така собі фірма Макрокап Девелопмент. Трошки будувала, але більше збирала гроші на майбутнє будівництво, і, як воно зазвичай буває, в один момент піраміда рухнула. Грошей нема, фірма в банкрутстві, директор сидить в СІЗО, інвестори бігають по колу у розпачі. 

Від Макрокапа залишився ласий шматочок – недобудований офісний центр аж на 17 поверхів на розі вул. Клочківській і вул. Ромена Ролана. Його вивели з банкрутства і передали фірмі Сі-Пі-Ем, яка прийняла на себе борги перед інвесторами та зобов’язалася закінчити об’єкт. Інвесторам залишилося тільки мед-пиво пити і очікувати закінчення будівництва.
Але зненацька приїжджає із зони ОРДЛО працьовитий хлопець, відкриває фірму з фантазійною назвою ДПП Групп і за угодою з фірмою Сі-Пі-Ем виконує будівельних робіт аж на 184 млн. грн. Причому робить це самостійно, оскільки, як пізніше встановили інвестори, цей хлопець є директором і єдиним працівником фірми ДПП Групп. Можливо, цей хлопець був супергероєм, але точно сказати не можна, оскільки ніхто ніколи його не бачив. Як, власне, неможливо побачити і виконані роботи – будівництво офісного центру зупинилося не пізніше 2012 року, коли надпотужного будівельника – фірми ДПП Групп, ще в природі не існувало.
Потім в господарському суді Харківської області фірма ДПП Групп стягнула борг у 184 млн. грн. з фірми Сі-Пі-Ем, яка, виявляється, підписала акти виконаних робіт і визнала, що будівельні роботи виконані у повному обсязі і не мають недоліків. Можливо, підписання актів відбувалося вночі чи директор Сі-Пі-Ем загубила свої окуляри і не побачила, що на об’єкті жодна нова цеглина не укладена, але історія таких подробиць не зберегла. Суд, який розташований за півкілометра від офісного центру, теж не задався запитанням, яким чином це було зроблено, оскільки всім відомо, що людина цар природи, вона може все і взагалі звучить гордо. І потім – суд зобов’язаний вирішити спір і його ніщо не може зупинити.
Апеляції, звісно, жодна зі сторін спору не подала і рішення суду успішно набуло чинності, внаслідок чого власник недобудованого об’єкту – фірма Сі-Пі-Ем стала боржником на означені 184 млн. грн. 

Настирлива фірма ДПП Групп на цьому не зупинилась і зразу ж після набуття судовим рішенням чинності повторно звернулася до господарського суду Харківської області, але вже з вимогою про визнання права власності на будівельні матеріали у вигляді будівельної конструкції. Виявляється, фірма Сі-Пі-Ем, щоб не дай Боже не підвести потужного будівника з оплатою, встигла укласти угоду про заставу належних їй будівельних матеріалів, з яких будувався офісний центр. Коли підприємець бажає бути чесним і відповідальним – його ніщо не може зупинити. 

В ході розгляду справи про визнання права власності відповідач (фірма Сі-Пі-Ем) з невідомої причини не повідомила суд про те, що існує купа інвесторів, які не тільки мають право вимоги, але й підтвердили свої майнові права рішеннями судів. В силу цієї прикрої забудькуватості спір був розглянутий за відсутності інвесторів, позовні вимоги задоволені і по добрій традиції, яка вже склалася між сторонами, жодний з учасників спору апеляційної скарги не подав. Коли підприємець бажає погасити борги – його ніщо не може спинити.
Після набуття чинності цим рішенням працьовита фірма ДПП Групп пішла до реєстратора і зареєструвала за собою право власності на об’єкт незавершеного будівництва – офісний центр на 17 поверхів. А от тут історія становиться трохи містичною. По-перше, законодавство України на даний час взагалі не передбачає визнання права власності на об’єкти незавершеного будівництва, оскільки відсутній закон, який передбачає виникнення права власності і цивільний оборот таких об’єктів. По-друге, у супергеройської фірми ДПП Групп абсолютно відсутній правовстановчий документ, оскільки рішення суду було про визнання права власності на будівельні матеріали, а не про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва. 

Але, мабуть, і в даному випадку мала місце якась банальність – втрата окулярів реєстратором, раптовий дзвінок поважної людини, помилка щодо виду, розміру і кольору документів, які підлягали вивченню в ході реєстрації, чи щось таке ж банальне. Коли державний чиновник бажає гарно виконати свою роботу – його ніщо не може зупинити.
Через деякий час інвестори взнали, що фірма Сі-Пі-Ем блискуче розрахувалася із боргами та ще і не стала турбувати їх такими дрібницями, трохи засмутилися втратою своїх майнових прав, грошей і сподівань, і звернулися до суду із апеляційною скаргою на рішення суду про визнання за фірмою ДПП Групп права власності на будівельні матеріали.
Можливо, подання цієї апеляційної скарги змінило світогляд працьовитого директора фірми ДПП Групп, чи може настання осені викликало в нього екзистенційний відчай, але одночасно із слуханням справи в апеляційному суді фірма ДПП Групп внесла незакінчений будівництвом об’єкт (офісний центр) в статутний фонд третьої фірми - фірми Ковчег і негайно вийшла з учасників цієї фірми, залишивши офісний центр у власності невідомих нам щасливчиків. Мабуть, надлюдські зусилля по будівництву офісного центру щось змінили у свідомості директора фірми ДПП Групп і призвели його до рішення здихатися майна на 184 мільйони та забути цю історію як страшний сон.

Злі язики у засобах масової інформації пов’язують щасливу фірму Ковчег із юристом на прізвище Капустін, який за випадковим збігом обставин був ліквідатором ООО "Аллель", яке, в свою чергу, було ініціюючим кредитором фірми Макрокап Девелопмент, але таке теж трапляється. Зазвичай, коли майно починає стрибати від інвесторів як антиподна звірюка кенгуру, шерше десь поряд спритного юриста, не помилишся.
Проміжний підсумок історії: рішення скасоване; інвестори продовжують бігати у розпачі, оскільки фірма Ковчег (поточний власник офісного центру) їм нічого не винна; посадові особи продовжують працювати, бо, як зазначено вище, їх не спинити. Стабільність і суцільна банальність навкруги. 

Але одно непокоїть – коли держава стає супермаркетом, торгівля завжди іде за наш рахунок, оскільки продаж всього означає, що разом продають наш добробут, наше майбутнє і майбутнє наших дітей.


Mikhail Slobodin
Источник: https://www.facebook.com/mikhail.slobodin.7/posts/237695730090468